Проблема с приват банком

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 05 August 2011

Здравствуйте. Могу предположить, что Вы не до конца погасили задолженность по кредитной карте (даже если это копейки, на них тоже начисляется пеня) и за два года вам могла начислиться приличная сумма.

Правила использования жилых помещений

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 20 May 2011

Крім того, житлові спори можуть вирішуватися і в судовому порядку.
Житловий кодекс у ст.157 передбачає, що виселення в судовому порядку з підстав, визначених ст.116 ЖК УРСР (систематичне руйнування, псування жилого приміщення, використання його не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття) стосується тільки членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) і тому, не поширюється на самого власника. При цьому виселення  допускається  за умови, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів, а також обов’язкової реєстрації  членів  сім’ї власника  за вказаною адресою у житловому приміщенні.
Крім того,  до суду можливо звернутися з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду (незалежно від форм власності). Так, частина 1 ст.190 ЖК УРСР  встановлює, що громадяни, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню зобов’язані відшкодувати заподіяну шкоду. В даному випадку наступає цивільно-правова відповідальність за порушення житлового законодавства. Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (наприклад, полагодити пошкоджену річ) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
  При підготовці  позовних заяв необхідно  враховувати вимоги Житлового кодексу УРСР, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, положення постанов Пленумів Верховного Суду України від 12.04.85 року № 2, від 18.09.87 року № 9, від 04.11.1991 року № 7, від 01.11.1996р № 9.

Правила использования жилых помещений

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 20 May 2011

Стаття 10 Житлового кодексу Української РСР встановлює, що громадяни (власники або користувачі житлових приміщень) зобов’язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
 Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006р № 45 затверджені Правила користування приміщеннями житлових будинків.
Відповідно до п.2 вищезазначених Правил користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договору найму (оренди).
 Використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено (п.3  Правил).
  Даним актом передбачається, що власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний  дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.
 Згідно пункту 11  Правил користування приміщеннями житлових будинків власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
 Статтею 189 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що особи винні:
- у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій;
-  у самовільному переобладнанні та переплануванні  жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням;
- у порушенні правил експлуатації  жилих будинків, жилих приміщень  та інженерного обладнання, у безгосподарному їх утриманні;
- у  псуванні   жилих  будинків, жилих приміщень, їх обладнання  несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством  України.
 Так, адміністративна відповідальність передбачена ст.150 Кодексу України про адміністративні правопорушення - «Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями». Винних у вчиненні даного правопорушення   громадян притягують до адміністративної відповідальності у вигляді  попередження або накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст.218 вищезгаданого Кодексу  органом, уповноваженим розглядати вищезазначені  справи  є  адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських рад.  

Документ разрешительного характера

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 12 May 2011

Документ дозвільного характеру, відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»,   -   дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру, відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності

Підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру, згідно статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», є:   подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;  виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Регуляторный акт

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 11 May 2011

Регуляторний акт – це, відповідно до статті 1 Закону України   "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності",  прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;  прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
 Регуляторний орган - орган місцевого самоврядування, крім інших, визначених статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також посадова особа органу місцевого самоврядування,  якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.
Таким чином, регуляторними актами є рішення Миколаївської міської ради, рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, розпорядження Миколаївського міського голови, які   є нормативно-правовими  актами, які  або окремі положення яких  спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між органами місцевого самоврядування - регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;  прийняті  уповноваженим регуляторним органом інші  офіційні  письмові  документи , які  встановлюють,  змінюють  чи скасовують  норми права, застосовуються неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і які  або окремі положення яких   спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважаються ці  документи  відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовими  актами.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про  засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:  відсутній аналіз регуляторного впливу;  проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
За таких обставин, з метою виконання вимог зазначеного Закону, розробником повинно бути підготовлено аналіз регуляторного впливу та проект регуляторного акта повинен бути оприлюднений відповідно до даного Закону.

Поділ земельної ділянки між співвласниками

Комментарий к документу: Тема на Форуме
Дата публикации: 22 April 2011

Згідно із статею 88 Земельного кодексу України існує два способи поділу земельної ділянки: судовий та позасудовий.

Почнемо з позасудового тому, що він потребує меньше часу та зусиль. Цей спосіб заключається в тому, що співвласники укладають в письмовій формі нотаріально посвідчену домовленість, щодо користування даною земельною ділянкою.

 Судовий розподіл складніший та триваліший. Потрібен він для того, коли один із співвласників відмовляється укладати вищезазначену угоду. В такому випадку іншому співвласнику житлового будинку слід звертатися з позовною заявою до суду про визначення порядку користування земельною ділянкою.

 В позові звертатися до суду виділити земельну ділянку у користування розміром, що відповідає частці в співвласника (якщо власність є спільною сумісною, то в цій же позовній заяві слід суд просити виділити частки із спільної сумісної власності)

Потрібно провести будівельно-технічну експертизу яка встановить можливі варіанти розподілу земельної ділянки, якими суд буде керуватися при винесенні рішення.

Відповідно до ст.120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

 З цього приводу є постанова Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при вирішення цивільних справ» в пункті 21 та 22 регулюється це питання. Виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Якщо при вирішенні спору суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.